Джміль

Хто не бачив погожого літнього дня у полі, на луці чи в садку смугастих

джмелів?

Їх басовите дзижчання привертає увагу раніше, ніж ми побачимо цих яскра-

вих пухнастих комах, що хазяйновито пораються на квітах, збираючи пилок

і нектар. Однак для більшості людей життя джмелів сповнене таємниць, що

викликає безліч вигадок, які побутують в народі. Спробуємо розвіяти їх.

Чи небезпечний джмiль для людини?

Джміль – дуже мирна комаха, вона може вжалити лише тоді, коли її міцно

стиснути в руці (а навіщо?).

Чи багато меду в джмелиному гнiздi?

Запаси меду в джмелиному гнізді є мізерними (до половини чайної ло-

жечки) і розподілені вони по маленьких (з горошину) медових горщиках.

Насправді це – навіть не мед, а згущений квітковий нектар, якому даремно

приписують цілющі властивості.

Яка користь вiд джмелiв?

Збираючи поживу, джмелі запилюють різноманітні квітучі рослини.

Тому без них зникло б чимало видів диких рослин, а сільське господарство

зазнало б значних збитків при вирощуванні деяких культур, наприклад ко-

нюшини. Рослини з глибокими віночками квіток налаштовані на запилення

саме джмелями, бо в них найдовші серед усіх комах хоботки.

Зникнуть джмелі – зникнуть і ці рослини, і, навпаки, джмелі не зможуть

існувати без кормових рослин. Як же сумно буде виглядати рідний край

без яскравого розмаїття квітів і комах!

На відміну від бджолиної родини, колонія джмелів мала і не існує дов-

ше одного теплого сезону. Тільки пригріє сонечко, зацвітуть перші „котики”

на вербах – із зимових нірок з’являються молоді джмелині матки, щоб за-

початкувати свій джмелиний рід. Зиму вони провели в голоді, тому їм по-

трібно поновити сили перед заснуванням гнізда: добре напитися квітко-

вого нектару і наїстися пилку.

Джмелина матка, так само як і бджолина, виплоджує потомство з яєць.

Спочатку з’являються робочі джмелі, які менші за матку. Вони займаються

„польовими” та „хатніми” роботами, допомагають виховувати своїх братів

та сестер. В середині літа джмелина колонія розростається, досягаючи де-

кількох десятків особин, розвиваються молоді самки й самці. Наприкінці

літа всі члени колонії (разом з маткою-засновницею) поступово відмира-

ють, крім молодих самок, які залишають материнське гніздо й закопуються

в землю для зимівлі.

На другий рік весь цикл розвитку повторюється.

Оберiгайте джмелiв

Не випалюйте весною траву на великих площах – у вогні гинуть сотні

зимуючих маток або засновані гнізда.

У західноєвропейських країнах джмелі охороняються законодавством.

Давайте й ми збережемо цих привабливих і корисних комах!

Якось селяни запитали у Чарльза Дарвіна,

як збільшити надої корів.

Дарвін жартівливо порадив їм придбати котів. І пояснив:

„Корови дають вдосталь молока, коли їдять багато

конюшини. А щоб вродила конюшина, має утво-

ритись насіння. Квіти конюшини запилюють

лише джмелі. Та гнізда джмелів розорюють

миші, яких розвелось надто багато. От якраз

коти і можуть повиловлювати мишей!”

Настав вересень!

Настав вересень, і водночас вереснева трава розстелила свій ніжний

медово-рожевий квітковий килим на галявинах біля боліт і поміж хвой-

них та мішаних лісів. Це верес звичайний (Calluna vulgaris) – європейсько-

сибірський вид, який трапляється також у Північній Африці та Північній

Америці.

Вересіль, вересень, вересінь, вересовець-трава, вереск, верест, вересок,

вересниця – так у народі називають верес. На межі між серпнем та верес-

нем цвітіння вересіль-трави досягає кульмінації, проте квітучі кущики мож-

на побачити від липня до жовтня. Назва цієї рослини нагадує нам, що наста-

ла осінь і закінчилися канікули.

Calluna у перекладі означає “чистий”. А виникла така назва, напевно,

тому, що гнучкі гілочки вересу в Європі використовували для виготовлення

віників. Медики вважають, що верес називають чистим тому, що його засто-

совували як антисептичний засіб при гнійниках.

Квітникарі, захоплюючись витривалістю, витонченістю, тендітністю чу-

додійної трави, вивели сорти вересу, які прикрашають наші сади, парки та

альпінарії, наповнюють їх чудовим ароматом.

Вересіль-трава – добрий медонос. Проте ве-

ресовий мед темний на вигляд, терпкий і навіть

гіркуватий на смак. Тому пасічники намагаються

не розташовувати вуликів поблизу вересових

галявин. Попри те, із сухих квітів, листочків, сте-

бел вересу готують смачний чай.

Прадавні слов’яни з квітів вересу варили на

вересневі свята хмільний мед – слабоалкоголь-

ний солодкий напій із приємним ароматом. На

жаль, рецепт хмільного меду втрачено.

Верес здавна використовували в народній

медицині при лікуванні ревматизму, застуди,

запалення нирок, водянки, вивихів і переломів.

Маленьким дітям готували чай із вересіль-зілля

проти страху. Старослов’янські воїни присипа-

ли гнійні рани порошком із квітів вересу.

Із часом араби добули йод, європейці – пере-

кис водню, сьогодні науковці синтезували знач-

ну кількість антисептичних засобів, і ми забули

про непримітний вересовий порошок. В апте-

ках немає ліків наших предків – вересових за-

квітчаних пагонів.

Сьогодні вересіль-зілля засилає нам останнє

прощальне вітання від сонця, теплих літніх до-

щів і запашних лук, наче прагне нагадати про

мудрість наших предків, вересову силу, велич і

чистоту.